Загублені кордони. Слідами ІІ РП

11 листопада 1918 р. поляки після 123 років поділів територій повернули собі свободу та створили незалежну Другу Річ Посполиту, назва якої пов’язана з Річчю Посполитою Обох Народів, що існувала до кінця XVIII ст. На територіях, які належать сучасній Польщі, Україні, Білорусі та Литві, було створено країну, що лежить на «пограниччі» Заходу та Сходу. Багатоетнічна держава, в якій народи Центральної Європи жили поруч, і кінець якої настав внаслідок Другої світової війни.  

У Дембках, у гирлі ріки П’ясниця, яка прямує до Балтійського моря, стоїть гранітний стовп висотою у півтора метри. Чорні літери в два рядки: «Версаль 28.6.1919», «П» з одного боку і «Д» з іншого. Неподалік гниє фундамент колишньої сторожової вежі прикордонної служби, захований серед лісистих дюн. Це символічний «номер один». Все почалося з нього. 5529 кілометрів кордону, що вгризається у Центральну Європу та відокремлює Другу Річ Посполиту від Німеччини, Чехословаччини, Угорщини (на кілька місяців), Румунії, Союзу Совєцьких Соціалістичних Республік, Латвії та Литви. Лінії, що перетинає на карті кашубські ліси, великопольські низини, сілезькі копальні, карпатські вершини, волинські яри, поліські болота, литовські озера та мазурські пущі. Лінії, ретельно стертій пактом Молотова-Ріббентропа, німецькою та совєцькою агресіями, ялтинською конференцією.

Однак у цій фотографічній подорожі головними є не кам’яні стовпи, а живі люди. І саме про них ця історія – про мешканців пограниччя, які складають багатонаціональну мозаїку Другої Речі Посполитої. Про авантюристів, контрабандистів, письменників, художників, дослідників і мрійників. Але насамперед - про звичайних людей, які попри жорстокість ХХ ст. намагалися вижити на стертому кордоні.