Бещади

 

Кордон: Польща – Чехословаччина (від квітня 1939 р. Угорщина)

Нині: Україна

У 1944–1946 роках згідно з так званими республіканськими договорами між Польщею та СССР здійснювався обмін громадянами, пов'язаний із депортацією польського населення з колишніх територій Другої Речі Посполитої, окупованих Совєтами, і одночасно – спершу добровільне, а потім примусове – вивезення до Совєцького Союзу українського населення, включно з людьми гір: бойками та лемками. Депортації охопили територію від Влодави, розташованої на р. Буг на схід від Любліна, і до Сяноцької землі та Бещад. Під час акції частими були зґвалтування, пограбування та навіть вбивства. Частина польських солдат, зокрема тих, хто походив з Волині або зі Східної Галичини, розцінювала акцію як акт помсти за переслідування українцями місцевих поляків. Загалом свою рідну землю залишили майже пів мільйона осіб, у тому числі понад 250 тис. зробили це примусово. Переміщені особи були розселені по всій території совєцької України: від Галичини та Волині, через Одеську область аж до Донбасу.

Потім відбулася акція «Вісла», ініційована Кремлем і організована в 1947 році польською комуністичною владою, в рамках якої було переселено близько 140 тис. українців з південно-східної Польщі на так звані «повернуті» землі (тобто колишні німецькі території, що після війни визнали польськими). Врешті в 1951 р. дійшло до примусового зі сторони СССР коригування кордонів. Польща віддала Росії східні райони Люблінщини, звані Сокальщиною, а взамін отримала частину Бещад навколо Устриків-Долішніх. У той самий час близько 30 тис. бойків з Бещад було депортовано до Одеської, Донецької, Херсонської та Миколаївської областей. Їх вивезли з гірських лісів, повних грибів, ягід, риби. Людей вирвали з одного місця і кинули в інше, де їх не хотіли прийняти. Коріння залишилося там, у Бещадах.

- Цей степовий край виявися незвичним для нас і ми асоціювали його не з обіцяною землею, а з негостинною пустелею. В Бещадах ми ніколи,  окрім найгірших воєнних часів, не знали голоду, а тут він став нашою повсякденністю. Страх, страх, страх. Це завдяки йому нас вважали за ніщо, заганяли до чорноморсьокого степу. Якщо людина боїться людини, то з нею можна зробити все, – розповідає Марія з села Єреміївка під Одесою.

Марія Заєць з села Лубня в українських Бещадах, заселеного бойками.
Марія Заєць з села Лубня в українських Бещадах, заселеного бойками.

В 1946 р. вона бачила, як її сусідів вигнали з села Волосате, розташованому на польському боці кордону.

press to zoom
Село Лубня.
Село Лубня.
press to zoom
Марія Заєць і її сусідка Анна Кофель.
Марія Заєць і її сусідка Анна Кофель.
press to zoom
Українські Бещади.
Українські Бещади.
press to zoom
Марія: «У нас теж там була родина».
Марія: «У нас теж там була родина».

«Того літа з Волосатого йшла тітка зі своєю онукою Стефанією Скубіш. Моєю ровесницею. Їх вивезли аж під Стрий».

press to zoom
Дорога через Бещади.
Дорога через Бещади.
press to zoom
Стефанія Скубіш була вигнана з Волосатого під Стрий в околицях Львова.
Стефанія Скубіш була вигнана з Волосатого під Стрий в околицях Львова.

З часів дитинства в Бещадах вона найбільше запам’ятала свою улюблену гору Тарницю.

press to zoom
Вона змогла приїхати до рідного села лише через багато років: «Від нашої хати й сліду не лишилося».
Вона змогла приїхати до рідного села лише через багато років: «Від нашої хати й сліду не лишилося».

«Тільки Тарниця чекала на моє повернення. Вона не дозволила забрати себе. Вона вічна. Я нарешті побачила її після 70 років розлуки. Я повернула своє дитинство».

press to zoom
Григорій Кадилак – лемко з села неподалік польської Команьчі.
Григорій Кадилак – лемко з села неподалік польської Команьчі.

В 1945 р. його з родиною депортували аж до Дніпра на східній Україні. Вони пішки втекли звідти до Львова, але повернутися до рідного села їм так і не вдалося.

press to zoom
Емілія Ґвожьджюк співає польською, лемківською та українською мовами.
Емілія Ґвожьджюк співає польською, лемківською та українською мовами.

В 1946 р. її разом із родиною депортували з польських гір в околиці Львова.

press to zoom
Степ під Одесою.
Степ під Одесою.
press to zoom
Карпатські люди гір бойки під Одесою, депортовані в 1951 р. з польських Бещад.
Карпатські люди гір бойки під Одесою, депортовані в 1951 р. з польських Бещад.
press to zoom
Онуки депортованих розповідають історії своїх дідусів і бабусь.
Онуки депортованих розповідають історії своїх дідусів і бабусь.
press to zoom
«І постійно сниться мені хата під горами. Терниста дорога вела від Сяну до Чорного моря».
«І постійно сниться мені хата під горами. Терниста дорога вела від Сяну до Чорного моря».

Напис на пам’ятнику в селі Єреміївка поблизу Одеси.

press to zoom
Одна з жінок, вивезених дитиною під Одесу.
Одна з жінок, вивезених дитиною під Одесу.
press to zoom
До таких мазанок, без вікон і дверей, потрапили вигнані бойки.
До таких мазанок, без вікон і дверей, потрапили вигнані бойки.
press to zoom
Марія: «У Бещадах ми ніколи не знали голоду поза війною, а тут він став нашою повсякденністю».
Марія: «У Бещадах ми ніколи не знали голоду поза війною, а тут він став нашою повсякденністю».
press to zoom
Мазанка.
Мазанка.
press to zoom
Село Новоукраїнка в степу під Одесою.
Село Новоукраїнка в степу під Одесою.
press to zoom
Брат і сестра Емілія та Ярослав Яслик: «Птах завжди тягнеться до свого гнізда».
Брат і сестра Емілія та Ярослав Яслик: «Птах завжди тягнеться до свого гнізда».

«Наш народ падав на коліна, ридав, бився головою об землю, проклинав Сталіна, однак незважаючи на вусатого кровопивцю, він жив».

press to zoom
1/1