Литва
Кордон: Польща – Литва
Нині: Литва
Містечко Турмонт, розташоване на трасі залізниці Санкт-Петербург–Варшава, – це найбільш північно-східний плацдарм польськості в Литві. Від Віленського краю, де проживає багато поляків, воно відрізане густими лісами, які оточують десятки озер Браславського пасма. Місто Висаґінас перебуває в тіні Ігналінської атомної електростанції, для потреб якої його збудували. Це місто заселене переважно росіянами, з часу закриття електростанції у 2009 році воно переживає свій занепад.
«Висаґінас – це поселення інженерів, які можуть розщепити та зрозуміти атом, але не можуть розщепити та зрозуміти людські душі», – говорить Алекс Уразов, сидячи в кімнаті, повній дивних масок, футуристичних карабінів, кібернетичних кінцівок. Це місце – створена ним у Висаґінасі художня комуна «Точка», яка має дати молодим мешканцям міста надію на інше життя.
Тим часом поляки, які століттями жили в навколишніх селах Польщі, навряд чи помітили і повстання, і занепад електростанції. «У роки мого дитинства Республіка Польща ще доходила сюди, – каже Флоріан Шалкштет. – Збудували електростанцію, зараз її закривають, а я сиджу на тому самому місці, де народився в 1927 році. Нічого не змінилося. Мої діти та онуки розмовляють литовською мовою. Я її не знаю, бо не мав ані можливості, ані потреби. Майже століття минуло, а світ мене не помітив. Напевно, тому я так багато пережив».
***
На іншому кінці Литви сотні паломників проходять міст через ріку Мяркіс в містечку Варена. Ріка ділить цей регіон на два окремі світи. Той, що залишився позаду, заселений майже виключно литовцями, а Віленський край, який тягнеться під ногами, заселений польською меншістю.
До початку війни кордон між Другою Річчю Посполитою та Литвою пролягав цим шляхом. Ця молитовно-співоча процесія щороку вирушає з Сувалок, щоби після десяти днів подорожі дістатися до Вільнюса.
Її організовують салезіяни з Сувалок, але беруть участь паломники з усієї Польщі. Вони марширують мережаними льодовиковими полями та лісами, долаючи тридцять кілометрів на день і наближаючись до Острої брами, де хочуть віддати шану не тільки Богоматері, а й полякам Віленського краю.
На чолі процесії поряд із хрестом і Богоматір’ю також несуть два прапори – польський і литовський. «Ми приходимо до Литви як гості, а вони господарі. Про польсько-литовський діалог говорять багато, але пишномовності політиків, візитів чиновників і міжнародних конференцій недостатньо для побудови справжнього примирення. Найважливішим є досвід особистої зустрічі. Погляд одне одному в очі та розуміння, що цей литовець або цей поляк – це така ж людина як і я, хоч ми й говоримо різними мовами», – розповідає ксьондз Томаш Пелшик.
Тут знімали сцени серіалу HBO «Чорнобиль».
Дукштас. Сучасна східна Литва.
Сучасна східна Литва.
Литовців менше 20%, а білорусів і поляків по 9%. Багато росіян досі не розмовляють литовською мовою, зі свого боку литовці часто ставляться до мешканців Висаґінаса з підозрою, як до потенційної російської «п’ятої колони».
Коли електростанції не стало, вони загубилися, немов якесь стародавнє плем’я, позбавлене свого бога та його святині.
«У Висаґінасі після закриття електростанції стався тихий апокаліпсис, але тихі катастрофи нікого не цікавлять»
«У «Точці» ми хочемо це дізнатися. Ми робимо це невміло й навпомацки, але принаймні намагаємося».
«Принаймні тут хтось має час мене вислухати».
«Збудували електростанцію, зараз її закривають, а я сиджу на тому самому місці, де народився в 1927 році. Нічого не змінилося. Мої діти та онуки розмовляють литовською мовою. Я її не знаю, бо не мав ані можливості, ані потреби. Майже століття минуло, а світ мене не помітив. Напевно, тому я так багато пережив».
Це дерево було висаджено ще до війни на тому місці, де мала стояти колиска з майбутнім державним діячем та одним із батьків незалежної ІІ РП.
Вони перетинають сучасний польсько-литовський кордон, колишній кордон Литви та ІІ РП, також проходять районами Віленського краю, заселеного поляками.
У міжвоєнний період територіальна суперечка щодо Вільнюса та Віленського краю була причиною глибокого конфлікту між Польщею та Литвою.
Від початку воно мало міжнародний вимір, що був понад кордонами, але й патріотичний. Зустрічі з поляками, які зберегли тут свою ідентичність.
«А ми приносимо їм частинку батьківщини».
Майже 80 % мешканців міста Ейшишкес – це поляки.
«Куди б я не зайшов, мене всюди приймають як рідного. Ми творимо спільноту, яка понад кордонами».
У польсько-литовських відносинах є багато суперечливих питань: брак двомовних табличок з назвами місцевості, зобов’язання писати прізвища лише литовською мовою, брак обов’язкового випускного екзамену з польської мови.
«Про польсько-литовський діалог говорять багато, але пишномовності політиків, візитів чиновників і міжнародних конференцій недостатньо для побудови справжнього примирення. Найважливішим є досвід особистої зустрічі. Погляд одне одному в очі та розуміння, що цей литовець або цей поляк – це така ж людина як і я, хоч ми й розмовляємо різними мовами», – розповідає ксьондз Томаш Пелшик.
У 1944 р. совєцькі партизани, серед яких також були литовці, вбили щонайменше 38 польських мешканців села. Це місце показує, наскільки складною є польсько-литовська історія.
Від смерті її родину врятував партизан, який попередив їх про погром.
Mісці, що має виняткове значення для польської ідентичності. У каплиці є чудотворна ікона Остробрамської Богородиці.
«Зрештою, ми утворювали одну країну - Річ Посполиту Обох Народів. Я сподіваюся, що і поляки, і литовці зможуть подолати суперечності та, ставши плечем до плеча, дивитися вже не в минуле, а в майбутнє» – з почутого під час паломництва.