Дорога круто спинається вгору. Продирається крізь ліс, врізається в гірську сосну та раптово пробивається на полонину. На горизонті видно будівлю, яка чіпляється за вершину, що увінчує ціле пасмо. Сірі камінні брили, сформовані в стрункий бастіон, покритий круглою баштою, мають у собі щось магнетичне. Велетенський замок на вершині могутньої гори Піп Іван у масиві Чорногори є насправді руїнами астрономічно-метеорологічної обсерваторії, що в народі називається «Білий Слон», відкритої в липні 1938 року на польсько-чехословацькому кордоні. Це було постійно заселене місце, розташоване найбільш високо у Другій Речі Посполитій. Сьогодні обсерваторія після років занепаду поволі повертає собі колишню славу. Тут працює українська високогірна рятувальна станція, яку підтримує Польща, а після комплексного ремонту має бути створений спільний польсько-український дослідницький центр з краєвидом на землю карпатських гуцулів – Гуцульщину.

У міжвоєнний час найбільшим співцем цього краю, овіяного ореолом таємничості, був Станіслав Вінценз, якого також називали Гомером Гуцульщини – автор епопеї «На високій полонині». У чотиритомній праці легенди, вірування, традиції, історія та особиста любов письменника до друзів-гуцулів переплітаються в магічну оповідь про життя мешканців гір.

- Станіслав Вінценз завжди нам повторював: «Люби своє, шануй чуже». Він добре розумів, чим пахне комунізм і влада Москви. Коли приходить війна, ніхто не любить і не шанує. Лише вбивають одне одного. У нас забрали той світ, в якому ми жили за часів Вінценза, – розповідає гуцулка Марія Ігнятук, мешканка села Верховина, батьки якої дружили зі Станіславом Вінцензом і його дружиною Іреною, а вона сама, будучи дівчинкою, гралася з їхньою донькою. До шістдесятих років Верховину називали Жаб’є, до війни вона була курортом, відомим на всю Польщу, і передусім – столицею Гуцульщини. 

Сліди цього загубленого світу були зібрані у приватному етнографічному музеї в Криворівні, яким керував Ярослав Зеленчук. Поруч із гуцульськими ремеслами, трембітами та прикрасами можна знайти дощечку з номером «102» з дому Вінценза та чавунні прикордонні стовпи з польськими та румунськими гербами, що стояли колись у диких Чивчинських горах.

На галявині в селі Бистрець разом із гуцулами письменник побудував з дерев’яних колод будинок, який простояв чотирнадцять років. Зараз від нього не залишилося й сліду. Є лише дерев’яний хрест і камінь із написом, який нагадує: «(…) тут була написана історія про давню Верховину – мудрий, добрий і щасливий світ».